Ти серце у приціл впіймала накінець,
Ще вистрілу нема, а в грудях вже пече.
Слова твої важкі, гарячі як свинець,
І серце, знала ти, нікуди не втече.
Кидала ти слова без жалю і без смути,
Слова немов би шріт летіли по мені,
Вже викинутих слів назад не повернути.
І захисту нема, нема від них броні,
В слова свої зусиль доклала ти чимало,
Пригодились усі знання твої і хист.
І тих далеких мрій тепер уже не стало,
Опали як з дерев осінній жовтий лист.
Напевно у житті не того ми чекали,
Від давнішніх надій залишилася тінь.
Гарячі почуття вже споминами стали,
Вже розділяє нас холодна далечінь.
Як в лісі, по життю блудили ми роками,
Та виходу уже нам разом не знайти.
А час розводить нас сталевими руками,
І йду я не туди, куди несешся ти.
2009р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587153
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2015
автор: Василь Надвірнянський