Заходь до мене у вечірній час,
Коли засніжить ясність розум,
І люди тобі скажуть пас,
Бо не захочуть більше бачить.
Відкрию дерев'яні двері,
Ти піднесеш мені пальто,
Картини знайдеш однойменні,
Я малював їх так давно.
І запалю тобі камін,
Де буде дуже тепло,
Я пам'ятаю,як один,
Обводив те самісіньке вікно.
Потік підносить нам вино,
Але це не потрібно,
Я знаю,що ти хочеш молоко,
І золотий, бджолиний мед.
Нехай це буде [солодко] порі,
Хоча й не любиш ти це слово,
Давай дивитися в зорІ,
У неосяжне місця олово.
Ось так сидимо (відверто...)
Уже годину четверту,
Камін давно погас,
Пішли у забуття,
До майбуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=587148
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.06.2015
автор: Богдан Костін