Пропав кудись. Ти випав з мого простору,
Та не із серця, там твій слід живе.
Ти був не лишсупутником – апостолом.
Ти був… І вже від цього крила рве.
І вже від цього щось зі мною робиться,
Бере у плин нестримна течія,
Маліє тіло, на частини дробиться
І розтікаюсь струменями я.
Пропав, забув, забив, зумів, закутався.
У мушлю вліз – співаєш тиші гімн.
Мій мозок у твоїх думках заплутався,
Як у сітках довірливий дельфін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)