Впаду в траву до долу притулитись,
Все нижче й нижче тягне до землі.
Усе частіше хочеться схилитись,
Вже на колінах сивому мені…
І хоч я тілом й духом ще нічого,
Буває ж гірше в декого колись.
Думки тривожні йдуть як від чужого,
Роки паскуди за мене взялись...
Парити досить в небі вже небоже,
Спустися грішний, досить вгомонись.
Літати в хмарах довго так негоже...
У грудях просить й давить схаменись.
Земля тебе… вродила і споїла,
Для неї ти завжди будеш малим.
Вона без тебе плакала й терпіла,
Не плаче сину мати без причин..!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586698
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2015
автор: Дід Миколай