І знов самотність квилить у вікна.
Душа пуста як стара філіжанка,
Що впала і розбилась... Як вона
Колись все чепурилась як панянка !
Прийшла самотність з пусткою і спить.
Саменька моє ліженько стелила.
Хотіла я поскаржитись:болить
Моя душа... Сьогодні аж кровила...
Я думала-розрадить і піде.
Валізи розкладає,сукні ткані
Мереживом із золота. Ніде
Тепер мої повісити, що рвані.
І хазяйнує у кімнатці тій,
Що завтра нічим навіть оплатити.
Взяла за руку. Мовила:
-Не смій...
-А нам з тобою поряд довго жити!
Всі вірші відібрала, щоб спалить.
-Тобі це душу Відо відігріє...
Але душа від попелу болить.
А плакати... Й зізнатися... Не сміє...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586466
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: Відочка Вансель