Розхитався вітер на малій хмаринці.
Несе Янголятко сон у рукавичці.
Застібає зорі він на вишиванці.
Пише на листівках сни.Хіба не вранці
Треба би писати,щоби розіслати?
Щоби Вас до нічки всіх націлувати?
То ж маленька Віда буде помагати,
І усіх рідненьких буде обнімати.
Комусь лише віршик,комусь казки пише.
Потім з Янголятком всіх Вас заколише!
Відонька присіла на облак і плаче.
Чомісь ся погнівав на ниї козаче?
Ці я позерала на базарі шлаяр?
То...Я же гадала...Шо ми файна пара...
Не плач дівчинонько,не було кохання.
Вун ходив із Анцьов звечора до рання.
Вна намальовала очі.То й красива?..
Не будеш Відочко нигда з ним щаслива.
Послухаву мамку,Іванка забуду.
Нигда з ним щаслива у житті не буду.
Іши собі найду легіня такого,
Шо у цілім світі ліпший він за того.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586431
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.06.2015
автор: Відочка Вансель