Без честі і навіть без віку,
Така собі, твар без обличчя,
Живе, ще Господь не покликав,
Але ж, свого часу, покличе.
І стане нарешті прозорим,
Приховане досі від себе,
Сумління, і гідність, і сором…
А, може, йому і не треба…
Залишиться доля на згадку,
Залякана безповоротньо,
І повиростають нащадки
Німої диванної сотні,
П’яненький здіймаючи галас
В одвірках і на стадіонах...
Ні! Гідність іще не пропала,
Не вкрилася ряскою в схронах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=586135
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.06.2015
автор: kanan