У пізній час вечірньої пори,
Коли земля дивує тишиною.
Зійде зоря з за синьої пори,
Зависне й загориться наді мною.
Я замру тим світлом обіймлений,
Її побачу вдалині високо.
Вона сумна, так дивиться на мене,
Зорям теж буває одиноко.
Світи небесна зіронько моя,
Світи, і хай не гріє світло твоє.
Бо одинокий в цьому світі я,
Бо одинокі в ньому ми обоє.
Гори вечірня зоренько, гори,
Хай промінь твій барвистим світлом сяє.
Зійдуться у веселці кольори,
В такій, що на землі таких немає.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585742
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Василь Надвірнянський