«Увага! Поїзд № ... очікується!»
Новинку круту двадцять першого віку
якийсь "зобритатель" із дуру вчинив.
О, як же противно гуторить «Очіка»!
Його зачали залізничні чини.
Немовби всадили його за решітку
та ще й попоїсти йому не дали.
Сухісінько ж як талаконить Очіка,
немовби хтось чимось його привалив.
По декілька раз торохтить щохвилини
про поїзда номер і точний маршрут.
Той текст монотонно і штучненько лине.
Той голос вже всі зненавиділи тут.
Насправді ж – він вміє балакати чітко,
а в якості робота – душу шкребе!
Солідненький диктор по кличці Очіка,
можливо, що крутиться на СТБ.
Очіку прикручують і вимикають,
а він – то бурчить, то мовчить, то кричить.
Хоч люд пасажирський до всього звикає, –
Очіку-каліку потрібно лічить.
«Та я б і начальство "жеде" й програміста –
(Тут тітка вжила всенародний жаргон) –
повісила б за найболючіше місце!»
І сердився, й трішки гигикав перон.
Невже «Геть Очіку!» пора скандувати?
Та як же начальству добавить ума?
Навіщо ж терпіння людське катувати
заради непевних чинуш-розумах!?
Вони ж так не їздять, в них – бакси та джипи.
То ж ми – в електричках, ми ж – люди прості,
очікуєм поїзд зі скрипом і рипом.
Й летять, мов скажені, «Хюндаї» пусті!
Дешеві понти? Не дешеві, повірте.
Очіка ж триндить, мов Пилип з конопель.
Ідуть поїзди з Огурців до Грибівки.
Ще трішки й докотимось до Європе…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585735
Рубрика: Сатира
дата надходження 06.06.2015
автор: Олександр ПЕЧОРА