Святкувало усе місто, люди всі раділи
Тільки кат у кут забився, й серце дриголіло.
Знав підлота, що останні деньки доживає,
Що свобода і злість людська – двері розламають.
Напружений,мов гар’ятчці, метався по хаті
Тільки шурхіт, лиш зачує, в руки волохаті
Схопить бритву і на пальцях до дверей підходить,
Й перед лицем божевільним нею тихо водить.
Прислухається до всього, боїться і плаче:
То під ліжком притаїться, то під ковдру вскочить.
Чекає розплати кат, «сам себе з’їдає»
Хоче в страху закричати – сил не вистачає;
Добивають чорні діла, руки в крові ломлять
Грішна душа прагне спокою,але її томить.
Ще - надія на спасіння, на милість Господню .
Тільки каятись, молитись - на це ще не згоден…
Вампір ненаситний, як гадина звивається,шука порятунку,
Злість із страхом з’єдналися, й мов розлились в шлунку.
Так в дирі оцій – чекає на кінець катюга
І не молиться убивця, лиш за старим – туга…
18.02.1991р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585717
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.06.2015
автор: Мацик