Кохана! Не падай в знемозі,
І втому сховай в кабінет.
Збирайся! Я вже у дорозі.
Вже потяг гойдає мене.
Взувай візантійські сандалі,
І плаття вдягай від Кутюр!..
На час ми закинем подалі
Нудьгу повсякденних гравюр,
Бо десь за бурштиновим тином
Волого-нічної імли
Вже мариться дивний будинок,
Що в ньому щасливі були.
Для чого існують вокзали?
Для того й існують... Чи ні?..
В нічній таємничості зали,
Де ти позувала мені
В шаленстві дівочого тіла,
Немов танцюристка Дункан,
Писали, ваяли, ліпили
Наш зоряний диво-роман
Одні... Між колон... Чи не диво?
А потім... По сходах... Туди,
Де місячний зблиск вередливо
Оголеність тіл дослідив,
Пролившись, мов дощ у долоні,
Крізь темну безмежність вікна...
О, спогади терпко-солоні!..
За зустріч, кохана! Вина!!!
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115060600857
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2015
автор: Сокольник