Нести душу гордо, немов воїн стяг,
Не легка то певне справа,
Коли, в душі, насправді ти мудак,
Або ще гірше якщо ти роззява.
Коли ти погряз по шию у лайні,
Коли всі слова лиш виправдання
І пускаєш слюні, смачно, ти липкі
Й замісь справ, одні лише страждання.
А душі не обирати хто її несе,
Змушена вона коритись долі
І страждає, молиться, реве…
Вірить, певне, що не взнає болі…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585237
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Андрій Толіч