Навчись прощати всіх.І нас прощали.
Хіба образи легко так носити?
Ми цілий клунок в душу нанизали,
І хочемо до неба підскочити.
Навчись прощати.Відпусти образу.
Христос прощав і нас хотів навчити.
Ти зможеш.Не сьогодні.І не зразу.
Тоді й тебе Господь зможе простити.
Напевно,зірки теж мають свої пахощі.Як море,свіже сіно,лаванда і кохана людина.
Якби життя було справедливим-ми б стояли в черзі на свої заслуги і піднімалися б по сходинкам.Або вгору.Або вниз.А так ночами ми можемо лежати в ліжечку і дивитися на зорі.
Якщо погоджуєшся на кохання і наперед знаєш,що воно може швидко закінчитися і ти дивишся на це спокійно-то навчись відрізняти хоча б зиму від літа.Бо про кохання в тебе немає жодного уявлення.
Слава,визнання і успіх не потрібні лише тим талановитим людям,котрі довгий час жили в будинку цих примхливих виборців.
Нам потрібна віра у те,що нам найбільше потрібно.Нам потрібна віра,щоб силою думки заставити вірити інших.Нам потрібно починати з маленького-передати зірками філіжанку кави.
Хтось же тримає кожен день земну кулю в долонях і не дає їй впасти.
Мрії потрібні для напрямку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585236
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Відочка Вансель