Стоїть старенька у благій одежі,
Схилившись на граніт біля метро,
Її я бачу тут уже не вперше:
Побляклі очі й сиве вже чоло.
Повз неї спішно люди пробігають,
Бабуня тихо дивиться услід,
Лиш сльози по лиці біжать, стікають
В хустину мокру, що на голові.
Як милостиню дасть хто, не хрестилась
І не бажала щастя, й довгих літ,
Шалено лиш на скронях жилка билась,
І дощ змивав гірких сльозинок слід.
А скільки в погляді було страждання
І сорому, що просить на життя
Від кожного мізерне подаяння,
На те життя, що йде вже до кінця.
І мокне під сліпим дощем старенька,
Ніхто не зупиняється – усі спішать,
Ну що для неї гроші ці дрібненькі,
Коли болить розтоптана душа?
14.01.2011 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585190
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2015
автор: Martsin Slavo