намальоване фарбами літо ніяк не закреслить останню зиму,
що ховалась шарфо́м білосніжним на те́рпких дівочих вустах.
ти куди так бажаєш прорватися, воїне дивний і нелюдимий,
рицар перших сніжинок, кошлатий Морозку із ватою у руках.
ти хотів бути кимось, безболісно іншим, аж сонцем зі злості
налився по вінця, але серце крижиною стало учора, як жаль.
ти кричав і серди́вся, вкотре горем напився, сніг не танув, а ти
так хотів, щоб він просто літав, зігрівав всіх прохожих, до болю,
до дрожі. розчинився коралом в її сокровенних похмурих думках,
у обіймах словесних і крутився сердешний, наче білка в колесах.
і літав, ти насправді літав у її безтурботних дитячих і зоряних снах,
а вона, кароока, одинока, глибока, не чекала на щастя, ненави́дячи
грози, образи і сильний заливистий грім. ти хотів якнайкраще,
не покинув нізащо добиватися щастя її. та вона нетямуща,
дика хвоя колюча, вкотре біль розчинила у ніжних і терпких вустах.
ти закрився морозом, не стиралися сльози. її очі чарі́вні
стали чимось чужим. ти приніс теплу весну, ти розтанувши,
зорями не воскреснув. а вона розцвіла, не жадаючи цього,
на зло їм усім.
©Діана Лакрімова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=585039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2015
автор: Діана Лакрімова