Між нами розплезкались дюни
мовчання і недоброти.
Ми вже були старі і юні
і переходили на "ти",
не досягаючи мети,
не потрапляючи у луни.
Ми вже закопували десь
сокиру люті і незгоди,
зводили краще на нівець,
а гірше для винагороди
залишили на сцені моди,
як найжаданіший взірець.
Ми вже закохувались, втім,
не так, щоб справді, до нестями.
Бажали збудувати дім
та йшли овіяні думками,
допоки піднебесний грім,
не гойдав землю під ногами.
Ми наче в заморозь прийшли
шукати теплого світанку -
не відшукали, не знайшли,
хоч молоді були до ранку.
Навіщо ж рушити альтанку,
якщо до неї вже зайшли?
Прокинувсь птах, - він обліта
твою прихильність до мовчання,
твоєї люті всі цвіта
повигорають вже до рання.
І, мабудь, молодь вже не та,
але ж спроможна на кохання?
Дика Є.О. 2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584866
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 01.06.2015
автор: Дика