Ти дарував мені колись конвалій ніжних,
мов намистини перлів сяють світлом,
я нанизала роки в низку долі самотужки,
де ти, мій любий, самотність б`є у вікна.
Пішов ти мовчазно, без слів, та без прощання,
лише здригнулася рука, що обернула ключ,
німіючи, не відчуваю вже ніякого хитання,
неначе сонце миттю одягнуло хмар обруч.
Та ранок росяний прийде весною вкотре,
конвалії біліють й за вікном знов зацвітуть,
вони як перли в переливах перламутру,
твоє ім'я мені в кохання низку знов вплетуть.
*******
Дарил мне нежных ландышей букет,
я словно бусины жемчужные считаю,
на нить судьбы я нанизала столько лет,
и вот теперь, где ты, любимый, я не знаю.
Ушел беззвучно ты, без слова, без прощанья,
лишь дрогнула рука, что повернула ключ,
и занемев, не ощущаю тишины касанья,
как будто солнце затерялось в сонме туч.
Весна в который раз придет, и утро
где ландыш белый за окном вновь зацветет,
как жемчуг в переливах перламутра,
твое мне имя в нить любви вплетет.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2015
автор: Ниро Вульф