Коли в душі у велетня пігмей
Командує всього життя парадом,
Чекать не варто величі ідей,
Бо не сягають неба самосади.
Одурена ерзацем висоти,
Мала душа маліє щохвилинно.
І врешті, від життєвої сльоти
В калюжі тоне, гине попідтинню.
А в серці велета розходиться луна
Від порожнечі внутрішнього світу –
І він чужі повторює слова:
Свої-бо пустці важко народити…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584457
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2015
автор: ptaha