Там, де невимовно ніжні рожеві хмари вже споглядали схід сонця, здавалося, можна було набрати у жмені в'язку та теплу рідину, що згустками духмяного меду чіплялася б за пальці, що полонила б солодким п'янким ароматом.
М'які хмари неспішно кочували небосхилом, мінячись барвами: від темно-синього до того ніжно-персикового. То були найперші глядачі дійства.
Мені хотілося піднятися над верхівками дерев, над клаптиками будинків і поглянути у самісіньке серце сходу, - вогненне, сліпуче та всепоглинаюче. Увесь світ був у полоні того могутнього вогню.
З досвітньої імли здіймався час нових переживань.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584406
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2015
автор: Олена Грикун