До отчого дому завжди поспішаю,
Там біла хатина чекає мене.
І гомін привітний, зеленого гаю,
Пам'ять, мов гілку, мою сколихне.
Згадаю дитинство, маму і тата,
І брата, звичайно, згадаю свого.
Та як босоніж, по-дитячі завзято
Хотів наздогнати його.
А рідна хатина стоїть мов німа,
Вікна дивляться в світ пустотою.
І душу причепа-печаль обніма
Та в роздуми тягне з собою.
Плине час. Летить невблаганно.
Вже рідні пішли за межу.
А я через роки старанно
Світлу пам'ять про них бережу.
І хоч на душі не спокійно
Та маю обличчя сумне,
Померлим співаю заупокійну,
А нині живущим - про царство земне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=584031
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2015
автор: Леонід Федорів