Моя стежина, моя дорога,
Вона до храму і до села,
Зникає смуток, мовчить тривога,
Бо ця стежина у даль звела…
Шануймо стежку, щоби від смутку,
Одна єдина у нас мета,
Лише до храму вдягніть хустинку,
У нас стежина ось ця одна…
Я по стежині іду до храму,
Де пахнуть трави, бринить роса,
Поставлю свічку за тата й маму,
Щоб їх зігріти, там в небесах.
Вони для мене, як охоронці,
До них я часто лечу в думках,
Думки зігріють мене, як сонце,
Любов батьківська вона, як птах.
Дай, Боже, пам'ять, щоб бити в дзвони,
Коли потреба є у батьках,
Я помолюся святій іконі,
Думками в небо злечу, як птах…
Незмірне щастя тоді в людини,
Коли співають в саду пісні,
Це край мій рідний, моя країна,
Тут кожні миті в душі святі!
Я по стежині іду до храму,
Де пахнуть трави, бринить роса,
Поставлю свічку за тата й маму,
Щоб їх зігріти, там в небесах.
Вони для мене, як охоронці,
До них я часто лечу в думках,
Думки зігріють мене, як сонце,
Любов батьківська вона, як птах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583622
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.05.2015
автор: Віталій Назарук