Когось здивує,
хтось нормально зреагує,
хтось розрегочеться
і скаже:”Ти дурна!”.
Мене це аніскільки не турбує,
Бо я сиджу зовсім-зовсім одна.
Хто від турбот у радості стрибає,
Хто з ними в пляшечку вина,
Хто їх уперто відганяє,
А я ж..., а я ж..., а я одна.
Страх у людини є непереборний:
Лишитися у всесвіті самій,
Самій долати всі свої тривоги...
Відчуй це, а не зрозумій!
Даремно борсаєшся в дивному потоці
Страждань, роботи чи переживань.
Це все лиш гра: клопоти і турботи –
Комусь Великому маленька дань.
Це – декорації, прикраса залу,
А ми всього лиш глядачі,
І дивимося на виставу,
Забувши вмить про неї уночі.
Які б не були лагідні сусіди,
Театр домом не вважаймо.
Усе залишмо у порядку,
І тих хто “зверху” теж не зневажаймо.
Хто на балконі, у партері, в ложі...
Яка різниця? Публіка ми всі.
Ба ні, різниця є, бо зверху краще видно,
Але ж хіба це наша справжня ціль?
Висиш, гойдаєшся у сумнівах і болі,
Ганяєш взад-вперед свої думки,
І в той же час по волі-по неволі
Ти замикаєш серце на замки.
Боїшся все. Бо спершу все є страшно –
І перший крок, стрибок, і змах крила...
Та як нам бігти, плисти чи летіти
Без поштовху, без спроби? Ну й діла!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=583253
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.05.2015
автор: foramenifera