Вийшов. Брама зачинилась.
Клацнули замки і все немов наснилось:
Немов в тумані за тобою опера приїзджали,
А, ти, втікав, відстрілювався, але все ж догнали.
Наздогнали, покопали, руки заломали,
А після ще й наручники з злобою начіпали.
Довго, довго, брате, тебе мордували
Доти, поки «правдоньки чистої» не дізнались.
І суд був, і свідки були, і прокурор кричав,
Він вишки із криком весь час вимагав.
Но ще крім законів, ще правда гірка в світі є,
Ще й совість у декого душу гризе.
Всі слухали, плакали, зал весь гудів;
Перемогу правди він бачить хотів.
Скінчилось по совісті. Но закон – є закон…,
Як залізав, озирнувся і нирнув у ворон.
Коли озирнувся – то очі заплакані бачив
І в них ти знайшов : і віру, надію, і теплу любов.
Цей погляд – він добре усе лиш пророчив.
Тепер – все уже позаду,
Лиш в снах і у згадках будуть вертатися
Й мучити душу тюремні роки.
Ти враз озирнувся, поглянув на браму і на загорожу
На вишках прожектори бачив й військову сторожу.
Ти з радості плакав і навіть ридав,
В думках, ти, вже маму стареньку свою цілував
І очі, заплакані очі – вже й їх обнімав
До серця сильно та ніжно вже й їх пригортав.
І швидко побіг, ти, назустріч долі,
Неначе не вірив, що був вже на волі.
Прибіг додому, - а хата закрита
І вікна наглухо дошками забиті,
І матері вже не побачиш ніколи;
Померла стара на Святого Миколи.
Померла. І так не побачила сина,
Якого чекала й найбільше любила.
З сльозами, в душі весь розбитий
Побіг, ти, побачити очі –
Ці очі, які всю надію у тебе вселяли,
Коли тебе в ворон лягаві саджали.
Прибіг… й на порозі ти онімів;
Побачив дитину, що груди ссала
Побачив і очі, і враз сльоза впала…
Ти, губи до крові в цю мить прикусив
І Бог зна куди, ти, - як вовк поспішив…
05.04.1987р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582814
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Мацик