Ми всі як діти, бавимось у ігри,
лише тілами, навзамін цяцькам:
у ліжку іноді, неначе тигри,
а хтось подібний неживим лялькам.
А хтось уміє бавитись у щирість
і лагідно всміхається тобі,
проте, в душі там цвіль і сирість,
або ж душі немає взагалі...
А в когось ліпша гра – любов до смерті.
Така, солодка, неначе з липи мед.
Та всі слова їх зовсім не відверті -
Коханців чи коханок там черед.
А хтось забаву має "меценатство"
і ніби щедро ділиться усім,
але насправді все оте багатство
заховане. Піар – передусім.
Хтось має гру – "величну цноту",
кохатися з любов'ю: ні-ні-ні,
однак, за рогом того повороту
за бакс віддатися – чому б і ні?!
А хтось з дитинства любить автомати
Стріляв малим по горобцях,
а зараз вже живі солдати
за його підписом заснули у гробах…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582724
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Загублена в часі