Небо віяло вечірнім дощем,
один одному в очі дивилися.
Уткнувся плечем в твоє плече,
світи на мить спинилися.
Туман сховав нас від усіх,
щоб не було зайвих очей.
Вітер не приховував радісний сміх,
бо кохають двоє людей.
Ніч сяяла зоряним днем,
наші обличчя сяяли теж.
Наче ми є вічним вогнем,
Божими іскрами між темних веж.
Земля накрила нас собою,
щоб відчути злиття небесних тіл.
Росіяни назвуть це - "судьбою".
Двоє сердець потрапили на приціл.
І буде всюди все за нас,
і не буде нічого проти,
бо Бог відвів нам час,
любити тих - хто навпроти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582699
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2015
автор: Міша Малюк