Я навчу тебе вірити в казку
І читати на небі зірки,
Відчувати трави ніжну ласку
І кохатись над схилом ріки.
Й босоніж по стерні із росою
Я навчу тебе бігти чимдуж,
А іще, як запахне росою,
Не боятися бруду калюж.
І сміятись навчу, як дитина,
Пам'ятаєш ті давні часи?
Та забудь вже про слово "рутина",
У собі справжню суть не згаси!
Я навчу тебе бавитись з сонцем
Та творити з проміння зайців
І навшпиньки, кружляючи танцем,
Розганяти з гілок горобців.
Ну а ще забувати про звіти,
Гори справ й кабінетних розмов.
Ти хоч раз в клумбу висіяв квіти?
Вони ж кращі інтрижок і змов!
Ти не віриш, що жити простіше
Можна, варто лиш вимести бруд
Із думок – хай в них стане чистіше,
В світі й так уже вдосталь облуд.
Я подам тобі кращу науку,
В ній нові і нові відкриття.
Просто ти простягни мені руку –
покажу тобі інше життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582495
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.05.2015
автор: Загублена в часі