По стежині батьків, що вже довго ночами не снилась,
Крізь серпанок смерек і тривогу осінніх димів,
З тягарем подарунків, прожитих років і помилок,
Я вертаюсь додому, як кажуть гуцули: домі́в.
Промайнуло стрижем тут дитинство моє босоноге,
Так раптово відцвів легковажної юності сад,
Звідси вирушив я у незвідану першу дорогу,
І матусі своїй обіцяв повертатись назад.
Я вертаюсь домів, і дай, Боже, щоб це - не востаннє,
Бо я серце своє назавжди залишив Верховині...
Я вертаюсь сюди, щоби знову поглибити рани,
Які точно ніколи вже не заживуть на чужині.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582434
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2015
автор: Дантес