Фраза єдина усе погубила,
Знову по вітру на схилах лечу.
Все зрозуміла, сама трішки винна,
Думала більше не відпущу.
Літери гірше ножа убивають,
Ніби мотузка круг шиї слова.
Знов на колінах, ну з ким не буває,
Знаю тепер, що була не права.
Все вже розпалось, потрібно забути
І все подалі прогнати кудись.
Зараз же бачу, що так мало бути,
Та сльози річками чомусь розлелись.
Мрії розпались, куди все поділось
Я ж бо не знаю, упали на дно.
Я намагалася пазл той зібрати,
Деталі якого згубила давно.
Більше не буду, тебе я забуду,
Бо ти сама більша з усіх параной.
Більше тебе не шукатиму всюди,
Бо ти для мене насправді не той.
Може, колись посміхнуся я щиро,
Може колись я зутріну того,
Хто увірветься в життя немов диво,
Серця не пошкодує свого.
Фраза єдина мене врятувала,
Очі відкрили пекучі рядки.
Все зрозуміло, хоча й не чекала,
Що декілька слів змінять геть всі думки.
Стала собою, я більше не плачу,
Я знову сильна, хоч знову сама.
Знаю, для вас це нічого не значить,
Та відчуваю, що знову жива.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582114
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2015
автор: Наталя Костенко