Більше нема куди йти,
Просто кричати на небо,
Просто в безодню повзти...
“Вибач” - безглузда потреба...
“Вибач” - набридливий звук,
Гарний, пустий і нікчемний...
Холод опущених рук,
Подих, слабкий і даремний...
Більше нема куди йти,
Жити навколішках в путах...
Біль, я благаю, лети
В вирій, вмирай у спокутах...
Страх роздратованих сліз,
Слів, що не вирвались зовні...
Дотик, що довго так ріс,
Вмер... А легені вже повні...
Повні повітрям брехні,
Повні ковтками мовчання...
Серце тонуло в вині,
Вбивши тремтяче кохання...
Серце спинилось на мить,
Збивши з-під ніг необхідність.
Більше воно не болить,
Просто рве в клаптики гідність...
Більше нема куди йти,
Зникли всі мрії й бажання...
Просто тихенько повзти
В бік ще живого кохання...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=582026
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 18.05.2015
автор: Аарон Краст