Два ледве прозорих скла на очах...
Так тісно і здавлено себе почуваю.
Розумію глобальне - від цього страх.
Квінтесенція проблем з міркуванням вбиває.
Все частіше помічаю в собі божевілля,
І все рідше я з ним борюсь.
Даю волю думкам, котрі переходять у дії,
Як псих над усім цим сміюсь.
На одинці взагалі клепку зриває:
Розмови з собою не оригінальна буденність.
Самотність - навіть не уявляю,
В мені є я, ще один я, завше і скрізь.
Кажуть, потрібно дивитись страху у вічі,
Я дивлюсь в свої через дзеркало.
Довкола діються незрозумілі речі,
Я їх причина, в очах померкло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581309
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.05.2015
автор: Євгеній Мартиненко