У правді правди вже давно немає,
Брехня потовчена брехнею наче мак у ступі,
А воля волю на одвірку розпинає,
Життя в житті, немов сліпе, - не бачить суті!
Все йде вперед, немов стоїть на місці…
Все пада так, немов не знає як ходить…
Минає так хвилина, день, седмиця, місяць,
І ми усі продовжуєм себе самі губить…
Чи чуєм голос, але слів не розумієм,
Ми дивимось кудись, але не бачим кольорів,
Ми молимося щиро, та уже без віри,
Лягаєм спати уночі і бачим сни без снів…
Існуєм так, неначе нас самих немає,
Немов не було і не буде більше людей!
Стоїть самотня сіра українська хата скраю,
Ще трохи і от-от у прірву вічності впаде…
Чого стоїм? Чого тепер усі чекаєм?
Які думки тепер рояться в голові?
Ми живемо чи тихо помираєм?
Тепер ти сам повинен відповідь знайти!
28.04.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581214
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.05.2015
автор: Північна