А що ж бувалі почуття,
Що серце щільно обгортають,
Гармонь відкрила небеса,
А я по небу все блукаю.
Із сумом так минають дні,
Де посмішку я надягаю,
А що твориться так в душі,
Нажаль ніхто це не вбачає.
Усі живуть своїм життям,
Лиш я між ними так блукаю,
Нема кохання там де я,
Воно від мене так тікає.
А може просто доля так…
Життя завчасно розписало,
На березі присяду я,
Зависну в небі вдаль від раю.
І нагадаюся життям,
Котре минає досить швидко,
І давши волю почуттям,
Я спущу по щоці сльозинку.
І байдуже що скажуть всі…
Чоловіки таки не плачуть,
А спитаю… Кохав ти?
Якщо для когось це щось значить.
І все закриється в мені,
В полоні тіла і душі,
Де серце ритмом набиває,
Безжальні спогади мені.
А я завзято й небувало,
Кохаю те що вже було,
На березі присівши знаю,
Самотньо в небі теж мені.
А.А. Отченко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2015
автор: Андрій Анатолійович Отченко