Сидить пташка на вiконцi...
Валентина Малая
Сидить пташка на віконці,
Дзьобом ловить промінь сонця.
Сонце ніжно заграє,
Наче руку їй дає.
...
Захотілось пташці
високо злетіти,
Щоб ближче до Сонця,
Щоб щастя зустріти.
Пташка високо злетіла,
Сонцем очі засліпила,
Що хотіла-не зустріла,
Лише крила обгоріли.
...
Більше пташці не літати,
Що там зверху?Як їй знати?
Сонце крила обпалило
І лишило її сили...
Пташці сумно,пташка плаче,
Не літає вже й не скаче.
Як же до весни дожити?
Нові крила розпустити?
...
-Не сумуй,пташино,ясна!
Не літай до Сонця часто!
Бо гаряче це Ярило
Знов обпалить тобі крила.
А стрибай лише на г"анку,
Мийся в росах прямо зранку,
Знову крильця відростуть
І щасливі дні прийдуть.
Прийде лютая зима,
Замете журбу сама,
А забуяє весна красна-
І життя стане прекрасне.
...
Тільки,пташко,пам'ятай!
І до Сонця не літай,
Його справа -загравати,
Твоя- весело стрибати.
Хто до Сонця підлетить,-
Той згорить,згорить,згорить!
...
Тож, сиди ти на віконці,
Просто ніжся, а те Сонце-
Хоч і манить- не дивись,
Не здіймайся ти увись.
Щастя поруч із тобою,
Справся,пташко,із журбою!
Щастя прийде, прийде Легінь,
Воно близько,а не в небі!!
PS: / вірш про нерозділене кохання.../
© Copyright: Валентина Малая, 2012
Свидетельство о публикации №112031100412
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=581051
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.05.2015
автор: Валентина Мала