Вже не лунають постріли смертельні,
Не чутно рокоту страшних гармат,
Здавалося б, вже мирні наші землі,
Але цвіте на полі старому червоний мак...
Стирає час із пам’яті людей
Та з стрілок давніх циферблатів,
Всі спогади про ту страшну війну,
Яку цьому от полю довелося знати…
Чи були битви саме тут колись?
І скільки їх тоді не перейшло це поле?!...
Минуло сімдесят буремних літ,
Та от прийшло до нас це лихо зову…
Онуки й правнуки тепер ідуть в атаку,
Героїв тих, що на цім полі полягли
Своє геройство, мужність й вірність
Вони як естафету нам передали!
І світить сонце ясно, як ніколи...
Виблискують криваво маки на зорі…
О, Боже праведний, прости, та так не можна!
Не можна, щоб нові життя тут полягли!
Хай спомином одвічним стануть маки
Про тих, хто кров’ю власною омив поля.
Ми дякуємо їм! Ми памятаєм!
Як спомин маком вкрилася земля…
09.05.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580958
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 13.05.2015
автор: Північна