Макітриться мені, я думаю про Тебе,
У мрії-спогади поринув, як в купелю,
Крім Тебе нині вже ми ніц не треба,
Ввіряю душу предківському Лелю.
Веди мене, о Лелю-Купідоне,
Веди стежками, де ніхто не бродить,
Веди мене до бажаного лона,
Стрілою завоюй дівочу вроду.
Я прагну так, як голод, цього тіла,
Я жертиму його вогнем пізнання…
Я все зроблю, щоб і Вона хотіла,
Шаленого, нестримного кохання.
Я чую струни, що бринять у душах,
Дівочі ніжні, пружні і ласкаві,
Та все ж…я далі йти по тому мушу,
Шукати Істину, не в гонорі та славі.
Шукаю Істину ув образах наступних,
Шукаю Істину ву враженнях кохання,
Лягаю хвилею на гонор неприступних,
Вселяю в інших марні сподівання,
Не плач, кохана, що надій не справдив,
Мене і досі вабить твоя врода,
Тебе у серці я вітаю радо,
Але понад усе мені свобода.
18 жовтня 2013 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580890
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2015
автор: Ераст Іваніцький