Я знаю, ти розумієш, вагаєшся - треба, не треба.
Так сумно дивишся в очі, в мої, вони кольору неба.
Нікого це не цікавить.
Тут розігралась трагедія - особистих банальних опер
І, можливо це для когось ода, гімн,
для мене - комедія,
що двоє залишили свій терн
у просторі часу і відстані, суцільних сумнівів.
Матерія
почуттів вже далеко позаду,
всі сказані й ні, слова-речення,
дурні заперечення,
нові аргументи нагадують клоунаду.
А спробуй поясни йому...
Тому, хто не може спокійно жити,
ходити, читати, любити, робити.
Бо,
Любить кровити, мучити, нити....
Тому, що за кожного подиху
кожного разу, без дозволу
кидає мірку образи і ще меншу - спогаду.
і ще меншу зла і ненависті, а мінімум користі,
а максимум болю і заздрості тим,
хто може спокійно й щодня дивитися в очі,
тому, хто заставить битися меншу, вагомішу частку тебе й твого всесвіту....
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580649
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2015
автор: тепла осінь