Не вистачає віри і, напевне, сил...
І так багато сказано пустого:
«Візьми себе у руки! Пересиль!»
Не стерпиш і не звідаєш чужого...
Я знаю, кожному болить свій біль...
Вже завтра перегорне календар
Сторінку ще одну, і все почне спочатку...
Яким буде для мене новий старт?
І що залишить по собі на згадку?
І скільки рік прийдешній прогнозує втрат?
Минуло 25... І вже нема.
Час так біжить. Його нам не спинити.
Натягнута, дзвінка, немов струна..!
Втомилась... Хочеться усе змінити!
І страшно взвити! І послати на..!!!
Ми боїмося смерті! Дивні... Страшно – жити!
Коли, здається, мимоволі день
Спливає, мов вода крізь сито....
І у долонях – мокрий слід лишень...
Нас знову не зуміли оцінити....
Усе по колу, плавно, з року в рік:
Терпіння. Примус. Правила. Провина.
Час невблаганно свій тримає лік.
І від суспільних рамок ломить спину.
Усе, як завжди. Інший тільки вік.
Невідповідність, непотрібність... Сміх...
Гучний, пронизливий, їдкий і злісний.
І не існує тут поняття «гріх»..
Цей світ простий, порожній, прісний...
В ілюзіях ти не віднайдеш втіх!
І все-таки, що зміниться за рік?
Чи зможу я себе переламати?
Як трансформується мій сірниковий світ,
Якщо зумію страх в собі здолати?
І хто, з нас всіх, зробити це вже зміг?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580531
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: Інга Хухра