Господи любий, знову Ти шлеш нам знамення.
Кров'ю умилась ікона у церкві Іллінській.
Як нас лякає тужливе, хитке сьогодення,
Несправедливістю змучений люд український.
Як прислухаємось ми до усього довкола,
Ми не бажали такого ніколи. Ніколи...
Господи милий, що ж нам надалі чекати?
Віримо в краще. Та серце тріпоче в тривозі.
Думали ми: лиш у фільмах стріляють гармати.
Вірили ми: не побачим війну на порозі.
Але життя усім нам враз розплющило очі -
Деякі речі спинити не має в нас мочі.
Боже всесильний, десь ми в віках провинились.
Платим сльозами за це. Вже втопає земля.
Але які ми тепер!... Боже, як ми змінились...
В сотні разів нам миліші лани та поля.
Тільки над краєм вкраїнським таке синє небо!..
Неба чужого не треба нікому. Не треба.
Господи Боже, знову ти шлеш нам свій знак.
Плаче ікона, а з нею ридаємо й ми.
" Буде ще важче ..." шепочуть довкола, однак,
Світлі надії й молитви, наш Боже, прийми...
Час той прийде, коли морок у вічність порине.
Знаємо ми - Україна вовік не загине!
11.05.15.
У Суботові, давній гетьманській столиці, в Іллінській церкві закровоточила ікона. Церква була збудована як усипальниця Богдана Хмельницького. У тому, що ікона закровоточила саме у цій церкві, духівництво вбачає сенс. Бог знову хоче нас попередити про певні події в майбутньому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580426
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2015
автор: Богданочка