Поцілунком замерзлим твій подих на моїм чолі,
І сріблясті сніжинки у променях сонячних тануть,
Я уже розчинилась назавше в холодній імлі,
Ти побачиш – вже скоро – як очі, мов квіти, зів'януть.
Не зійшлися шляхи; і холодні і чорні дерева
Перекреслили небо, і погляд розбили навпіл,
У душі, у думках, в існуванні поки ще – перерва;
Я уже не живу – та умерти не маю ще сил.
Поцілунком замерзлим вуста мої ти не зігрієш,
Моє серце (вже з льоду) ти словом умить розіб'єш.
Ти не бачив мене, і побачить уже не зумієш.
...Блискітками сніжинки... Не любиш,
забудеш,
підеш...
2002-12-10
***
Сліпим сніжком замерзлий подих неба,
А може, сльози вицвілих хмарин.
Я тут одна, і ти десь там один.
Сніжинки діамантами із неба.
І на вустах замерзлим поцілунком
Кохання все ж не сказані слова.
Чи ти живий? Чи я іще жива?
Чи стали ми зимовим поцілунком?
2002-12-12
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580271
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2015
автор: Анно Доміні