О, доля хай моя мене жбурляє,
біда щоденна хай безжально гне,
хай друг вчорашній голову схиляє,
із острахом обходячи мене.
У відчай з цього падати не буду,
коли в душі палає віри жар,
що в ріднім краї правди воля всюди
тепло зірок мені нестиме в дар.
Хто знає де закінчу дні і ночі:
умру я, може бути, в чужині,
та віра, що в душі моїй тріпоче,
не згасне і в життя останні дні:
на смертнім ложі з милістю сумні
мої вона закриє очі...
Константин Величков
Цариградски сонети Сонет XXXIII
О, нека ме преследова съдбата,
бедите нека растат всеки ден,
нек вчерашний приятел, с страх в душата,
наведен да минува покрай мен.
Не ща да клюмна, дорде мен в душата
на сладка вяра огънят гори,
че правда в родний край, свобода свята
пак ще огреят с топли си зари.
Кой знае къде ще си свърша дните:
ще умра може би в чужбина аз,
но вярата, що сгрява ми гърдите,
не ще угасне до последний час:
на смъртний одър ще я викам с глас
и тя ще ми склопи очите...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=580117
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 09.05.2015
автор: Валерій Яковчук