Недаремно не дав мені Бог притулку постійного
Все життя – від житла до житла
Бо якби здобула я нарешті власну оселю –
Намагалася б корені глибоко в землю пустити
Обростала б ще більше речами, що серце в полоні тримають
І журилась за те, за що справді журитись не слід
Дасть Бог день – дасть і те, як його пережити
Я – мов пташка, що гнізда щороку будує нові
Правда, хочеться часом закинути якір у землю
Але – ні! Я – не звідси
Коріння пускатиму в Вись
2015-04-03
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579942
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.05.2015
автор: Анно Доміні