навічно і твердо холоне твій голос,
а вітер сколює з вуст темне каміння
і зводить поламаний вівтар ночі.
а ти зводиш небесне і справжнє,
закривши очі.
я вкриюсь твоїм чорним вбранням,
як сліпий пустельник,
і буду чекати день, світла якого вистачить.
з дерев дощить вологою смутку,
дірявлячи те прекрасне,
чого не вистачило.
твоя варта між землею і небом -
слово, сильніше за небуття,
час, який воліє лишитись останнім.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=579745
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.05.2015
автор: Хаген