Дуже болить, де досі не боліло,
Де панували завжди тиша й спокій,
Нікому не було до тебе діла
І байдуже тобі було, допоки...
Щось тепле й ніжне обійняло душу,
Легенький хміль кров рознесла по венах.
Ти затишну свою лишила мушлю
І вийшла на чужу життєву сцену.
Та що чуже, належати не буде
Тобі ніколи, хочеш чи не хочеш,
Бо вирок твого внутрішнього суду
Сумління виголошує щоночі...
От так, раптово, згасло світло рампи
І темрява накрила зал і сцену.
Чужих історій, пилом вкриті, штампи,
Вакциною вже кров несе по венах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578862
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: Патара