Як не злітай
та не дій,
Як не палай,
як не мрій
Про майбутнє велике своє.
Людина мала
і слабка
Зрадлива така
і дурна
Мрію твою одразу уб'є.
Ти біг два роки,
дві милі.
Тепер два кроки
до цілі.
І що ж так спокійно тримає тебе?
Закриті всі двері
в вагоні
Бо мрія померла
в погоні
За образом людським самої себе.
Життєва інерція
й спокій,
Проклята ін'єкція
змору
У сон апатії ввергнула тебе.
І голос гормонів
В довгастому мозку
Нашіптує тихо: "Все швидко мине!"
Проклята хай буде!
Людская природа!
Недосконалість її убиває тебе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578748
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.05.2015
автор: mereine