Озерні льони перед сонечком,
Освячують неба блакить,
Я виглянув тихо в віконечко,
Полісся моє вже не спить.
Ожина у роси сховалася,
Забрала в листки власну тінь,
Неначе вона закохалася,
У квітку, що зветься - Волинь.
Тихесенько родиться плесами,
Небесна роса, наче синь,
А райдуги линуть покосами,
Щоби освятити Волинь.
Люблю у Поліссі при затишку,
Де льон вибивається в синь,
Єдину і люблячу квіточку,
Кохану і славну – Волинь!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578603
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.05.2015
автор: Віталій Назарук