Він тихо обіймав її за стан,
Вдихаючи чарівні нотки миті.
Душа його – комок зимових ран,
Її душа у силах все зцілити.
Леліяв ніжну юності красу,
І пестив обрис шовком поцілунків,
Вплітав себе у мрій її косу,
Приймаючи взаємності дарунки.
Літав в словах, що іншим не казав –
Мелодії, що линули із серця,
Бо він кохав, весну її кохав,
Хоч добре знав, що скоро все минеться.
Так вишні цвіт захоплює в любов
Суворістю за зиму вбраний вітер.
Лікують його рани знов і знов
Біліші снігу її ніжні квіти.
Віддавши вітру все своє тепло,
В обіймах скине вишня сукню білу,
На цілий рік щоб в серці збереглось
Відлуння пісні, що його зігріло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578517
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2015
автор: Серафима Пант