Стоять дубів стожи́льні цитаде́лі,
І тихо ходять вітру вартові
Під зеленавим за́тишним тунелем,
Штовхаючи тіла їх вікові́.
Сичать трави́ довгасті смолоскипи
І проводжають по́зирком тужни́м.
В моїй душі підлога рветься скрипом,
Й думки-актори вже знімають грим.
Смеркається дугою видноколо,
І задуває канделябри сонць.
Пригну до себе свіжу матіолу
І прогортаю учорашній сон.
Запалить ранок світочі воско́ві,
І заблаки́тніє кармі́нна небесінь.
Я дбаю про єдину промисловість –
Слова щоб не втопталися у тлінь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578499
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2015
автор: Юлія Кириленко