Людина до небес шептала:
– Поговори зі мною, Боже! –
І трави лугові співали,
Але вона не чула того.
Тоді людина закричала:
– О Господи, скажи хоч слово! –
Громами небо загурчало,
Сяйнула блискавка додолу.
Людина того не почула,
Лиш озирнулася навколо,
Й до Бога з просьбою звернулась:
– Дозволь Тебе побачить, Боже!
Яскраво засіяли зорі, –
Не бачила людина того
І закричала в небо знову:
– Видіння бачить хочу Твого!
І народилося весною
Нове життя, але людина
Не вдовольнилася красою,
Ридала в відчаї невпинно.
– Хоч доторкнись до мене, Боже,
Що поруч Ти, мені дай знати, –
І Бог спустився після цього,
Почав людину цю торкати.
Не бачила вона й не чула,
Втонувши у своїм зневір’ї,
З плеча метелика змахнула
І швидко геть пішла з подвір’я.
11.03.2012 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578367
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.05.2015
автор: Martsin Slavo