Я відчиняю свій храм, хоч впускаю не всіх і не всюди.
Тут у мене жорсткий і суворий на вході контроль.
Хто є хто? І які рвуться в душу мою знову люди?
Хто є хто? Називайте чіткіше пароль!
Відчиняю свій храм… Я молюся, й буває страждаю.
Хрест цілую на грудях, теплом зігріваю в долонях.
Хто ви є? Достеменно допоки не знаю.
Лиш відлуння таємне тихенько стискає у скронях.
Відчиняю свій храм щоб не скрипнув замок, відчиняю…
Я ховаюсь у ньому, десь там в закапелку у серці.
Обпікаюсь. Та знову комусь довіряю.
Як інакше? Воно ж неслухняне! Озветься!
Храм Душі. Боже, як я за дещо та каюсь!
Знаю в світі багато-багато грішу!
Але в храм твій Живий, храм твій Справжній,
Усе ж повертаюсь.
І несу до ікони маленьку із воску свічу…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=578029
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.04.2015
автор: Шкурак Тетяна