Спрага.
Спрага… Мене мучить спрага…
Волає душа: води…
Мудрість пропала й відвага,
І один лише крок до біди.
Це марево чи картина:
Не зрозуміло мені.
Тяжко... нестерпна година,
Бо вода ось, на стіні…
І я черпаю руками.
Вона тече по мені…
Стікає прудко струмками,
У цьому жахливому сні.
Та в роті її немає –
Зсохлося горло моє.
Кожна клітина страждає,
Силу свою віддає…
Води…душа знемагає…
Я, ніби, входжу в ріку –
Тіло моє відчуває
Ту прохолоду п’янку.
Знову черпаю, черпаю
Та з ненаситністю п’ю
І, навіть, не помічаю,
Де я, насправді, стою.
За ноги вода лоскоче,
Стрімко шумливо тече;
Обличчя, голову мочу,
А горло сухе пече…
Враз голос почула владний,
Він пролунав із небес:
«Неживого не пий – марне!
Марне – не творить чудес!
Бо все це – марево лише,
То твого жадання плід.
Вода, де Дух Святий дише, –
Там порятунок від бід!
Зцілить тебе і напоїть,
Спрагу вгамує твою,
Обмиє і заспокоїть,
Зустріч призначить в раю.
Прагнути більше не будеш
Будеш сама, як ріка,
Як ти повіриш в це чудо, –
То Моя воля така».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=577871
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.04.2015
автор: Тріумф